Пам’ять рівноапостольного князя Володимира православна церква відзначає 28 липня (15 липня за старим стилем).
Великий князь Київський Володимир продовжив справу своїх попередників по об’єднанню різних слов’янських племен в єдину Руську державу. Проте в історію Росії і Православної Церкви він увійшов у першу чергу як хреститель. Саме в його правління відбулося масове звернення жителів Київської Русі в християнство.
Життя хрестителя Русі Київського князя Володимира можна розділити на дві частини. Першу її половину князь був язичником і залишив про ті часи не найкращу пам’ять у своїх підданих, але пізніше, прийнявши християнство, він повністю змінився. І зміна ця була воістину чудове.
Майбутній правитель Київської Русі народився близько 962 року в селищі Будутина Весь під Києвом. Він був сином князя Святослава Ігоровича і Малуші, ключниці княгині Ольги. Після народження Володимира відібрали у матері, вихований він був при дворі Ольги. З-за того, що його князівське походження було неповноцінним, в дитинстві і юності Володимира часто звали «робичичем», тобто сином рабині, що явно зачіпало його самолюбство.
В 969 році, перед військовим походом на Дунай, князь Святослав розділив свої володіння між синами. Старшому з них, Ярополка, дістався Київ, другому сину Олегу – земля древлян, а Володимир відправився в Новгородську землю. Ця область дісталася княжичеві неспроста. За порадою Добрині, дядька Володимира по материнській лінії, які прибули в Київ новгородці самі попросили молодого князя собі в правителі.
Після того як у 972 році Святослав загинув, Ярополк і Олег розв’язали междоуслобную війну. Її результатом стала загибель Олега. Володимир на час біг «за море» – як припускають історики, у Скандинавію або Прибалтику, однак незабаром повернувся з найманцями і почав війну проти Ярополка. В результаті змови з одним із слуг свого брата Володимир убив Ярополка і завоював право княжити в Києві.
Як відзначають літописці, в той час язичник Володимир відрізнявся жорстокістю, злопамятством і порочністю. Тільки офіційно у нього в цей час було п’ять дружин. Крім цього, згідно з літописами, у Володимира були сотні наложниць, у тому числі з Чехії та Болгарії. Князь був переконаним язичником. Незабаром після сходження на Київський престол він влаштував на пагорбі біля свого палацу пантеон ідолів, тобто поставив статуї язичницьких богів – Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші. У 983 році в правління Володимира, що в Києві були вбиті варяги-християни – Феодор і його син Іван, які стали першими мучениками за віру на Російській землі. У той же час Володимир проявив себе як мудрий правитель-державник. Зокрема, він здійснив кілька успішних військових походів на захід і схід, підкорив племена радимичів і в’ятичів, приєднав до Русі «Червенські міста», тобто Волинь.
У спробах зміцнити єдину владу на всій території давньоруської держави князь намагався ввести єдиний культ бога Перуна. Але язичницька реформа Володимира була невдалою, так як у кожного з племен були свої боги, в тому числі і головне божество. Мабуть, ця невдача, а також приклад жили поруч з ним християн, все частіше змушувала київського князя задуматися про необхідність змін і в житті, і в житті всієї країни. І зрештою він зважився на серйозний крок.
Ще в дитинстві Володимир познайомився з християнством, так як його баба, княгиня Ольга, хрестилась сама і поширила нову віру при своєму дворі. Але свій власний усвідомлений вибір на користь Христової віри князь зробив у 988 році, коли прийняв хрещення. Про те, що вибір Володимира був не просто формальністю (як це було з багатьма його сучасниками), а серйозно торкнулася його внутрішню, духовну життя свідчать справи, які князь зробив, ставши християнином. Літописці відзначають, що після хрещення Володимир разюче швидко змінився. Складно сказати, що за відчував він і які думки спонукали його до хрещення – заглянути в душу людини завжди непросто. Але з боку трапилося виглядало як диво. Князь розпустив свій чисельний гарем, став жити у повноцінному християнському шлюбі зі своєю дружиною, царівною Анною. Він звів церкву Пресвятої Богородиці (також відому Десятинної) на місці вбивства християн-варягів Феодора та Іоанна. Можна сказати, що князь зробив публічний акт покаяння за своє минуле – дуже серйозний вчинок, на який наважувалися деякі правителі.
Взагалі ставлення до смерті у Володимира змінилося докорінно. Раніше, князь міг вбити свого ворога не замислюючись – а тепер, ставши християнином, боявся стратити навіть злочинців. Володимир став активно творити справи милосердя. Так, він наказав кожному жебракові і хворому приходити на княжий двір за їжею, питвом або грошима. Дізнавшись, що багато хто не можуть самі дійти до палацу, князь наказав спорядити спеціальні вози з їжею і питвом, які їздили по місту, насичуючи нужденних.
Після свого хрещення князь Володимир вирішив навернути в нову віру і весь свій народ. Це позначилося на багатьох сторонах життя його підданих. В першу чергу, християнство змінювало моральні, моральні орієнтири слов’ян. Замість грубості та жорстокості язичництва воно вчило людей любові, милосердя, жертовності. Також нова віра дозволяла Русі змінитися в плані культури і освіти адже з християнством прийшла до слов’ян писемність, література, мистецтво та багато іншого. У 989 році Володимир почав масове хрещення русів. За його наказом було зруйновано язичницьке капище на пагорбі перед палацом. Ідоли були порубані, спалені, а головний з них – ідол бога Перуна – скинутий у Дніпро.
Хрещення мешканців Києва відбулося у водах річки Почайни – притоки Дніпра. Здійснили таїнство священики, яких Володимир привіз з собою з міста Корсуня, а також ті, хто прибув на Русь у свиті його нової дружини – візантійської царівни Анни. Однак християнізація Русі не сталася в один момент, на це знадобилося кілька століть. Спочатку нова віра поширилася в Подніпров’ї і ряді князівських міст. Та й там християнство активніше брали представники знаті, а от серед простого народу воно стверджувалося повільніше.
У деяких частинах князівства, як, наприклад, в Новгородській землі відбувалися навіть конфлікти між представниками влади – християнами і духовними вождями язичників. У Північно-Східній Русі християнство, ймовірно, з’явилося лише в 11 столітті. При Володимирі ж на Русі була створена Київська митрополія, яка стала частиною Константинопольського патріархату. Першим митрополитом Київським був Михайло (988–991), імовірно, родом із Сирії.
У державному плані князь Володимир після хрещення продовжив політику централізації влади навколо Києва. В кінці 10 – початку 11 століття. він вів тривалу боротьбу з головними ворогами Русі: печенігами – степовими кочівниками. Для відображення їх навал він побудував по південних кордонів Русі «засічну лінію» – міста-фортеці, які всі разом утворили свого роду прикордонні застави, сполучені між собою потужним земляним валом. Також він здійснив ряд походів на захід і уклав мирні договори з сусідніми державами – Польщею, Чехією, Угорщиною. Для зміцнення влади всередині держави князь поставив в найголовніших містах своїх синів: у Новгороді – Вишеслава, в Полоцьку – Ізяслава, в Ростові – Ярослава, і так далі.Князь також прагнув виховувати підданих, стежив за розвитком освіти. За його повелінням з кращих сімей бралися діти і направлялися на навчання грамоті. Таким чином, за пару десятків років на Русі виросло абсолютно нове покоління освічених людей.
Просвітитель і хрестителя Руської землі помер 15 липня 1015 року в сільці Берестовому недалеко від Києва. На жаль, незабаром після його смерті на Русі почалися міжусобні війни між його синами. Народне шанування князя Володимира як святого почалося вже з 11 століття. Люди прозвали його Володимир Святий, Володимир Хреститель, а ласкаво – Володимир Красне Сонечко. Однак офіційно його канонізували пізніше; перші достовірні відомості про це належать тільки до 14 століття. За труди, спрямовані на просвітництво язичницьких слов’янських племен світлом Христової віри, князь був прославлений у чині Святого Рівноапостольного.
Ікона Святого Рівноапостольного князя Володимира
Молитва Князю Володимиру
«Про великий угодниче Божий, рівноапостольний княже Володимирі! Зглянься на немочі наші і умоли Премилосердаго Царя Нєбєснаго, хай не прогнівається на ни зело і так не погубить пас зі беззаконьями нашими, але так помилує і спасе нас по милості Своїй, так всадить в серця наша покаяння і рятівний страх Божий, нехай просвітить Своєю благодаттю розум наш, во еже оставити нам стежки злочестивість і на шлях спасіння звернеться, неухильно ж заповіді Божого творити і устави Святої Церкви соблюдати. Молі, благосерде, Чоловіколюбця Бога, та явить нам велику милість Свою: так позбавить нас від смертоносних хвороб і від усякого зла, нехай збереже і врятує рабів Божих (імена) від усіх підступів і наклепів вражиих і так всі ми сподобимся з тобою вічного блаженства, хваляще і превозносяще Бога на віки віків».
Залишити коментар