Ми часто пояснюємо дітям: «боятися соромно», «боятися нерозумно».Придумані монстри в шафі, темна кімната, спілкування з однолітками — ну що, скажіть на милість, за приводи для страху! А чи так вже протиприродно для дитини відчувати тривогу і страх?
Дитячий майданчик. Навколо каруселі з вереском гасає ватага дошкільнят. Трохи віддалік нерішуче тупцює хлопчина років чотирьох. «Іди, катайся! Чого стоїш», — підштовхує тато. «Там незнайомі діти…» — несміливо лепече хлопчик. «Да що ти вічно трусишь! А ну йди і катайся з усіма!» — заводиться батько. Хто з них не правий?
Психологи стверджують, що у кожному віковому періоді має свої «фактори страху». Для немовляти природно боятися гучних звуків, зміни обстановки, незнайомих людей. До трьох років страх можуть викликати спілкування з ровесниками, страхітливі сновидіння, гроза, темрява. До 7 років — міфічні істоти на кшталт привидів і перевертнів, самотність, втрата батьків. Підлітки найбільше бояться бути відкинутими однолітками, потрапити в «ганебну» ситуацію, стати аутсайдером. У подібних страхи, якщо вонипоодинокі і контрольовані, нічого нездорового немає. В нормі з часом дитина їх «переростає».
Інша справа — множинні страхи, що викликають у дитини постійне почуття тривоги, страх навколишнього світу. То і справа що спрацьовує сигнал «небезпека!» заважає повноцінно жити, пізнавати світ, встановлювати контакти. Занадто багато душевних сил йде на переживання і приборкання страху.
Звідки беруться страхи у дитини
Причини підвищеної тривожності дитини, на думку психологів, завжди слід шукати у сімейних відносинах. Тривожні діти найчастіше зустрічаються в сім’ях, де спостерігаються:
- Підвищена емоційність батьків. Якщо мама схильна до паніки і драматизації, то дитина буде мимоволі копіювати її реакції.
- Конфлікти в сім’ї. Скандали, сварки, вічно роздратовані батьки… В такій обстановці неможливо відчувати себе спокійно.
- Завищені вимоги, постійна критика, порівняння з іншими дітьми. Дитина весь час боїться не виправдати очікувань і бути відкинутим.
- Гіперопіка. Якщо дитині постійно дають зрозуміти, що світ сповнений небезпек і він перед ними безпорадний, він починає вірити, що це так.
Висока тривожність — завжди наслідок нестачі почуття захищеності і безпеки. Того «надійного тилу», який в нормі повинні забезпечувати йому найбільш близькі люди. Тому батькам тривожного дитини варто звернути увагу на власну лінію поведінки.
Рівень тривожності обумовлений певною мірою і особистісними особливостями дитини. Наприклад, діти-меланхоліки більш ранимі й емоційні, ніж, скажімо, сангвініки.
найпоширеніша помилка батьків — висміювати, соромити, лаяти дитину за «боягузтво». В такі моменти він відчуває беззахисність, розгубленість, власну ущербність… Все що завгодно — тільки не прилив сміливості. І вже зовсім крайність — навмисне залишати дитину один на один з тим, що його лякає (замикати в темній кімнаті, виштовхувати на сцену). За принципом «кину у воду — швидше навчиться плавати». Подібна тактика частіше обертається закріпленням страхів, ніж перемогою над ними. Потрібно пам’ятати, що навіть якщо «страшилки» вигадані, емоції дитину цілком реальні.
Тактика боротьби з дитячими страхами
- Показати, що ви приймаєте емоції малюка. Так, ви розумієте, що темна комора виглядає лякаюче, а виступати перед публікою дуже хвилююче.
- Розбирати лякаючі ситуації. З’ясовувати причину страхів і шукати шляхи їх подолання. З самими маленькими — у рольових іграх, казках.
- Підвищувати самооцінку дитини. Частіше хваліть його за успіхи, поменше критикуйте.
- Вірити у свого дитини, заохочувати самостійність.
- Уникати порівнянь (фразу «інші діти такої нісенітниці не бояться» дитина сприймає як «ти гірший за інших, ти невдаха»).
Не дозволяйте дитині тягнути важкий багаж страхів довгі роки. Здатність впевнено і комфортно відчувати себе в цьому світі — найважливіший момент для формування самодостатньої, успішної та гармонійної особистості.
Залишити коментар