Фантомні болі бувають і без ампутації

Фантомні болі бувають і без ампутації Парадокс фантомних болів відомий навіть далеким від медицини людям. Зазвичай ми пов’язуємо цей феномен з ампутацією, коли віддалена кінцівку продовжує хворіти місяцями, а часом і роками. Механізм появи фантомних болів досі залишається загадкою. Нещодавно виявили, що для появи фантомних відчуттів ампутація зовсім навіть не обов’язкова.
Фантомний біль – феномен, який начебто на слуху, але про нього нічого невідомо. Відомо лише, що у людей з ампутованими кінцівками іноді болять “відсутні” ноги або руки. Фантомні відчуття у ампутантів не обмежуються тільки болем – буває, що людина просто відчуває в просторі ту частину тіла, якою вже немає. Фантомний біль може бути зовсім слабкою або дуже сильною, і тривати від декількох днів до десятків років, часом роблячи з людей соціальних інвалідів, які не можуть ні працювати, ні спілкуватися. Зрозуміло, що від болю у відрізаною кінцівки звичайні знеболюючі безсилі.
Експериментально знайдений спосіб позбавлення від болю, який допомогла якоїсь частини пацієнтів, полягав у наступному: лікарі стимулювали ті нервові закінчення, які, на їхню думку, повинні були викликати біль. Через якийсь час неприємні відчуття посилювалися, а потім проходили. Деякі медики також використовували стимуляцію спинного мозку розрядами електричного струму або застосовували спинальну анестезію, яка зазвичай допомагала зменшити біль.
Але оскільки точні причини недуги донині залишаються загадкою, лікування кожен раз підбирається практично навмання. Основною гіпотезою появи фантомних відчуттів досі залишалася наступна: в нервах біля ампутованої кінцівки залишаються пошкоджені нервові волокна, які продовжують посилати імпульси з ампутованої частини тіла в головний мозок, який “проектує” їх в відсутню частину тіла, створюючи її тактильний образ.
Проте нещодавно шведським вчені з Каролінського університету вдалося створити фантомне відчуття без ампутації. Експеримент виявився досить простий і проходив наступним чином: добровольця садили за стіл, на якому була перегородка, за яку людина клав руку. Сам він при цьому дивився на іншу половину столу, тобто свою руку не бачив. Для вірності руку накривали простирадлом, щоб її образ не відволікав волонтера. Експериментатор, сидів навпроти, починав гладити пензликом руку випробуваного.
При цьому по іншу сторону перегородки він робив такі ж гладящие руху, і теж пензликом, але над порожнім місцем. Ці рухи випробовувані могли бачити. Дуже скоро (приблизно за хвилину) у них формувалося відчуття “фантомної руки” в тому місці, де вони спостерігали погладжування пензликом. Шаблоном для цього почуття служили реальні відчуття від цієї руки по інший бік екрану – але погладжування відчувалися саме на порожньому місці, де знаходилася пензлик, яку випробовувані бачили.
Раптом експериментатор діставав ніж і встромлював його в пусте місце. У цей момент у волонтера вимірювали рівень стресу, який в ту ж секунду різко підскакував: учасникам експерименту здавалося, що ніж увійде в фантомний руку і вони відчують біль. Існування “фантомної руки” і страху підтверджувалося томограммой мозку, яку знімали протягом всього експерименту.
Цікаво, що фантом був найбільш стійкий, коли довжина “уявної” руки збігалася з цієї, а самі руки – уявна і справжня – перебували на невеликій відстані один від одного. Фантомне відчуття залежало і від узгодженість зорових і тактильних відчуттів: якщо справжню руку гладили пензликом в одному напрямку, а видима волонтеру пензлик рухалася в протилежному, відчуття було незначним.
Виходить, що фантомне відчуття може формуватися і без втрати кінцівок – а значить, і без ушкодження нервів. Досить ілюзії, яка підкріплюється деякими відчуттями (реальними погладжуваннями пензликом). Проведений експеримент має подвійне значення. По-перше, він допоможе неврологам скорегувати свої уявлення і наблизитися до розгадки фантомних болів, які мучать багатьох людей. По-друге, подальші дослідження того, як мозок створює собі образ тіла, дозволять просунутися на шляху створення “розумних “протезів, які людина могла б сприймати як власні частини тіла.
Яна Філімонова

Розташовано в Психотерапія

Залишити коментар

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Ми вдячні за Вашу цікавість !