Коли мертвий — дійсно мертвий ?

Практично кожен здатний відрізнити живу людину від трупа. Сучасна медицина, втім, розрізняє і третій варіант: стійке вегетативний стан. У людей в такому стані, як правило, діяльність мозку серйозно порушена в результаті інсульту або нещасного випадку. Часто подібний діагноз означає, що надії на те, що пацієнт прийде до тями, немає.
Але оскільки та частина мозку, що відповідає, наприклад, за дихання, не пошкоджена, свої життєві функції організм може підтримувати практично нескінченно.
Рішення відмовити таким людям у те, що називається медичною підтримкою — якщо воно взагалі приймається — завжди дається нелегко. Залежить, насамперед, від того, як ми, живі, оцінюємо розумові здібності прикута до лікарняного ліжка людини. Досліджень у цій сфері проводилося небагато, тому Курт Грей з Університету Меріленда в компанії Енні Никман і Дена Вегнера з Гарвардського університету провели експеримент, щоб з’ясувати, як звичайні люди сприймають тих, хто перебуває у вегетативному стані. Результати опитування стали для дослідників одкровенням: іноді ті, хто помер, здаються людям більше живими, ніж ті, хто ще живий…
Для початку Грей, Никман і Вегнер пройшлися вулицями Нью-Йорка і ряді міст в Новій Англії (області на північно-заході США), де вони зупинили 201 перехожого з простим проханням: прочитати один з трьох коротких оповідань і відповісти по прочитанні на ряд питань. У всіх трьох історіях чоловік по імені Девід потрапляв в автомобільну катастрофу і отримував серйозні травми. У першому оповіданні він повністю одужував, у другому — помирав, а в третьому — перетворювався на «овоч»: велика частина його мозку не діяла, за винятком області, яка відповідала за дихання. Тобто технічно Девід з третьої історії був живим, хоча він ніколи б не зміг «прокинутися».
Після прочитання однієї з історій учасникам опитування запропонували оцінити розумові здібності Девіда — зокрема, чи може він вплинути на хід подій, бути в курсі того, що відбувається навколо нього, пам’ятати якісь випадки зі свого життя, володіти почуттям самосвідомості і емоціями — за семибальною шкалою, де «3» означало, що людина повністю згоден з тим, що Девід володіє всіма перерахованими вище здібностями, «-3» — респондент рішуче не згоден, і «0» — якщо учасник опитування не може не погодитися, ні спростувати цю точку зору.
За підсумками опитування видужалий Девід отримав 1,77 бали, мертвий ж заробив -0,29 бали. Це вельми здивувало дослідників: респонденти явно вважали, що мертва людина має психічної активністю. Самим незвичайним, однак, виявився результат «вегетативного» Девіда — він отримав -1,73 бали. Тобто більшість опитаних визнали, що формально живий Девід є більше мертвим, ніж той Девід, який насправді помер.
Спробувавши знайти пояснення цьому феномену, вчені прийшли до висновку, що респондентам «вегетативний» Девід здавався більше мертвим, оскільки перед їх очима виникала картина тіла, підключеного до різних апаратів. Вирішивши заглибитися, дослідники провели додатковий експеримент, в якому учасникам запропонували два різних опису мертвого Девіда. У першій історії говорилося, що він просто пішов з життя, у другій упор робився на саме тіло мертвої людини. «Після того, як тіло забальзамували, його поховали на місцевому кладовищі. Зараз Девід лежить у домовині під землею», — ніякої двозначності.
І знову респонденти відмовили «вегетативного» Девіду у здатності усвідомлювати, що відбувається навколо. Ступінь релігійності учасників при цьому не мала абсолютно ніякого значення. А от де вона зіграла роль — так це в оцінці свідомості мертвого Девіда, якого забальзамували і поховали на цвинтарі.
Атеїсти поставили похованого Девіда практично на ту ж шкалу, що і «вегетативного»: -1,51 і -1,64 бала відповідно. Віруючі ж учасники опитування, як і раніше приписували «вегетативного» Девіду меншу свідомість: він отримав -1,75 бала, тоді як захороненному трупа дали 0, 59 бали. По всій видимості, це пояснюється тим, що релігійні громадяни вірять у загробне життя, тому в тому, що вони приписують мертвим здатність здійснювати розумову діяльність, немає нічого дивного.
Наталія Синиця