Сексоголізм: епідемія, що косить мільйони

Валерія зрозуміла, що секс заважає їй нормально жити, після того, як розпався її другий шлюб. Обом чоловікам Валерія зраджувала відчайдушно: для неї було в нормі речей зайнятися сексом з незнайомцем в туалеті якоїсь кафешки. Скільки всього у неї було партнерів, вона вже й сама не пам’ятає. Що найсумніше, зупинитися Валерія не могла – навіть незважаючи на те, що якось раз вона опинилася на межі життя і смерті…
Дружина одного з її коханців, застукали парочку, приставила до чола Валерії дробовик. Секс по телефону, перегляд порнографії та забави з секс-іграшками стали для дівчини давно звичним речами, без яких вона вже не могла прожити і дня. Для гостроти відчуттів Валерія час від часу вибиралася в стриптиз-клуби, де обов’язково вилізла на сцену, і брала гроші від своїх партнерів – не тому, що справді потрібно, а для того, щоб зробити насолоду більш пікантним.
Секс став для Валерії формою самолікування – віддаючись направо і наліво, дівчина хотіла позбутися від тривоги, відчаю і страху емоційної близькості, який переслідував її ще з дитячих років. “Щоб заглушити біль самотності, я шукала кохання, але кожен раз в неправильному місці”, – зізнається Валерія.
За десять років, проведених в пошуках, дівчина остаточно і безповоротно впала в зневіру. Тільки звернувшись до психолога, вона зрозуміла, що тисне на неї не що інше, як сексуальна залежність. “З-за своєї розбещеності я втратила двох чоловіків і роботу. Все закінчилося тим, що мені довелося звертатися в благодійні організації, – згадує німфоманка. – Я зовсім перестала себе контролювати”.
Термін “сексуальна залежність” вважається досить спірним. Скептики кажуть, що це взагалі міф або ж просте бажання зробити сенсацію – пригоди Домініка Стросс-Кана і Тайгера Вудса в свій час дали тему далеко не для одного ток-шоу. Однак компульсивное статеву поведінку, також зване гиперсексуальным розладом, – не вигадка. Це хвороба, що руйнує життя людини так само, як і пристрасть до алкоголю або наркотиків. У США, наприклад, фахівці говорять про епідемію сексоголізму.
Конкретні цифри щодо кількості страждають гиперсексуальным розладом, знайти досить складно, однак представники Товариства щодо поліпшення сексуального здоров’я кажуть, що сексоголіками можна назвати від трьох до п’яти відсотків населення США – а це ні багато ні мало більше дев’яти мільйонів чоловік. Лікуванням компульсивного сексуальної поведінки сьогодні займаються близько півтора тисяч терапевтів, тоді як ще десять років тому таких фахівців нараховувалась, дай бог, сотня.
Демографічний склад когорти сексоголіків за ці десять років теж змінився: якщо раніше до експертів зверталися в основному чоловіки 40-50 років, то сьогодні до терапевтів ходять і жінки, і підлітки, і літні люди. “Дідусі трапляються за переглядом порно на своїх комп’ютерах, а їх 12-річні онуки відправляють друзям MMS зі своїми оголеними фотографіями”, – підсумовує Тами Верхелст, віце-президент Міжнародного дослідницького інституту професійних травм і залежностей.
Вина за такий стрімкий ріст популяції сексоголіків частково лежить на цифровій революції. Якщо попередні покоління ризикували бути захопленими в книжкових магазинах, що торгують еротичним чтивом, або в кінотеатрі, показує фільми категорії “Х”, то сьогодні Мережа дозволяє дивитися порнографію в будь-який зручний час – безкоштовно і, що головне, анонімно. І хоча перегляд порно – це зовсім не те ж саме, що пошук “живого” сексу, експерти кажуть, що від одного до іншого – всього один крок.
Більшість програм лікування побудовано за принципом роботи груп анонімних алкоголіків, однак замість стриманості пацієнтам радять виховувати в собі “сексуальну тверезість”. Як правило, це поняття включає в себе викорінення небажаної сексуальної поведінки, будь то одержимість мастурбацією або систематична ловля “нічних метеликів”.
“Ми розглядаємо це розлад так само, як і розлади харчової поведінки, – пояснює Роберт Вайз, засновника Лос-Анджелеського інституту сексуального відновлення. – Пацієнти повинні визначитися, виходячи з власних цілей та системи переконань, що таке для них здорове харчування, варто їм сходити в кафе, чи можуть вони є без суворого нагляду. Ми оцінюємо особливості сексуальної поведінки кожного пацієнта і відслідковуємо, що змушує повертатися до звичкою, від якої він хоче позбутися”.
на Жаль, терапія не завжди перетворює громадянина в абсолютно здорового члена суспільства. Багато починають захоплюватися наркотиками і алкоголем, щоб якось заповнити утворену порожнечу. За цим зазвичай слід важка депресія. Валерія, наприклад, в якийсь момент зрозуміла, що її не влаштовує вона сама. “Мені було незатишно у власній шкірі, – згадує вона після чотиримісячного курсу лікування. – Моя депресія виросла зі страху бути однієї до кінця життя”.
Близько 90 відсотків сексоголіків – чоловіки. Що до жінок, то про них зазвичай говорять – закохалася, мовляв, до одуру. Така різниця в оцінці пояснюється більш суворим ставленням соціуму до жінок. “Ми живемо в суспільстві, де такі речі вважаються ганьбою для жінки, – розповідає терапевт Ганна Валенті-Андерсон. – Про жінку-сексоголіка відразу скажуть: фу, вона погана мати. Але ніхто не скаже, що вона хвора і страждає від розладу. Тим не менш, жінки потихеньку проявляють все більшу і більшу готовність пройти курс лікування”.

Розташовано в Психотерапія

Залишити коментар

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Ми вдячні за Вашу цікавість !