Не йде як-то у мене вдома соєвий соус. Не менше року тому купив стандартну упаковку на 250 грамів, так вона і стоїть без діла, припадає пилом в дверке холодильника. Без особливого ентузіазму ставляться мої домашні до цієї східної приправі. Не до двору вона у нас припала.
Ось у сусіда… Вони мало не відрами цей соус хльостають. І як не зустріну його біля під’їзду, так він цій приправі такі дифірамби співає. Через кожні 10-15 слів традиційним приспівом: «О-оо, соєвий соус!! О-ооо…». Аж завидки беруть.
А останньою краплею, що переповнила чашу мого соєвого терпіння, телек став. Показали тут на вихідних якогось мужика з Алтаю, як він шашлик з курки готував. І теж майже всю передачу — рефреном: «О-оо, курочка!! О-оо…». А треба сказати, замочив він цю курку в маринаді, який приготував на основі соєвого соусу. Додав туди оливкової олії, меду… І вся недовга. Готовий маринад.
Ну, подивився я на це неподобство, і моє терпіння лопнуло. Так чим ми гірші цих алтайців?! Соєвий соус — он, вже рік припадає пилом без діла. Мед тільки що від матері привіз. А-аа, була не була… Запечіть-ка я курку під ось приблизно таким соусом! Подивлюся, як до цього мої домашні поставляться. А вони, на диво, дуже прихильно поставилися. Їли так нахвалювали. Ось я і подумав — може, ще кому цей рецептик до двору доведеться? Адже Не один, напевно, я такий, у кого соєвий соус без діла стоїть, припадає пилом?
Так що якщо у кого з’явився інтерес до цього рецепту — запечена курка під соєво-медовим соусом — то, може, почнемо?
Першим ділом соус. Оливкова олія я одразу відкинув. По-перше, не люблю я його. Куди цього імпортному диву до нашого рідного — соняшникової. Ось у цього… І смак, і запах! Ще й до трапези не приступав. Тільки понюхав те, що на столі стоїть, заправлена олією… Тільки понюхав! А душа радіє. А по-друге… Навіщо, власне, в маринад масло? Воно покриє тонкої плівкою шматочки курячого м’яса… І як тоді воно маринадом просочиться?
загалом, масло в соус я додавати не став. Але от щоб він, а відповідно, і шматочки маринуемого м’яса стали більш гострими і запашними… Взяв невелику головку часнику і відповідний за розміром корінь імбиру. Теж давненько він у мене в холодильнику валявся без діла. Видно, і його час настав.
Часник почистив. Кожен зубчик розрізав повдоль на кілька тонких пластинок. Корінець імбиру помив гарненько і з допомогою терки розпустив його на кружечки. Часник і імбир склав в підходящу за обсягом фаянсовий мисочку, залив половиною (100-120 грамів) того соусу, що був у мене в довгій схованці, а до всього цього додав гарну, з гіркою, столову ложку меду. Все це багатство поставив в мікрохвильовку і включив її на 15-30 секунд, підігрів свій маринад. Так, щоб він став тепленьким. При такому розкладі мед краще розходиться в соусі, так і часник з імбиром теплому маринаду охочіше віддають свій смак. Дістав мисочку з мікрохвильовки і гарненько перемішав весь її вміст.
Маринад готовий. Можна і куркою зайнятися.
А що нею займатися? Обробив на порційні шматки, кожен з яких присолил, поперчил, втер ретельно і сіль і перець в м’ясо, під шкірку, так і склав все своє куряче добро в миску. Можна заливати маринадом. Я, правда, перед цим ще почистив невелику цибулину. Цибулю — не хліб. Тому він не в усьому і не завжди — голова, а в маринаді начебто не повинен бути зайвим. Ось з такими думками я помив очищену цибулину, пошинковал її півкільцями, розім’яв їх у руці, як капусту зазвичай розминають перед квашением, і висипав у миску. Тільки після цього залила маринадом оброблену на порційні шматки курку. Гарненько перемішав вміст миски, так і відставив убік. Маринад — справа така. Поспіху не любить. На те, щоб курка промаринувалася, час потрібно. Годинки три.
Але на все це час забувати про нашу курці не треба. Кілька разів не зайвим буде перемішати вміст миски. Щоб шматочки час від часу мінялися місцями — нижні з верхніми, верхні з нижніми — і маринувалися б рівномірно, а не так, як бог на душу покладе.
Як час вийшло, виклали курку на деко… Тут теж моментик. І імбир і часник з цибулею краще з шматочків курки прибрати, щоб вони не підгоріли від жару духовий печі. Виклали курку на деко і — в духовку, попередньо розігріту до 160-170 градусів.
Хвилин 15-20 почекали, подивилися — початку курочка покриватися коричневою скоринкою, деко дістали, перевернули порційні шматочки, полили їх тим жиром, що витопився, і знову в духовку. Ще 10-15 хвилин пройшло, і можна духовку вимикати. Хто любить курочку позажаристей, так нехай деко ще хвилин 5-7 постоїть в духовці. Немає такої любові — можна діставати вже готову страву з нашої диво-печі.
Поки ж курка запікається, у нас є час, щоб і з гарніром розібратися, і салатик якийсь легенький приготувати. Я так картоплю отварил. А до неї нарізав помідор з цибулькою. І заправив їх соняшниковою олією. Запашним. З яким оливкова навіть і поруч не стояло. І так за столом все це душевно пішло… Що мені навіть подумалося — а може, і правий сусід-то? Не такий вже він і даремний, цей соус соєвий…
Залишити коментар